«В його серці горів вогонь любові до України»

«Затямте!

Ідея живе лиш тоді,

Як прагне людина

За неї померти!»

З. Красівський


Зіновій Красівський – вихованець ОУН і УПА. У неволі провів майже половину свого життя. Його шлях був тернистим. А в серці горів вогонь віри, любові й боротьби. Прагнення волі та незалежності України було палким у слові, в подиху і в кожному кроці. Кажуть, – це була дуже добра людина…

16 листопада 2014 року на малій Батьківщині Зіновія Красівського у селі Витвиця громадськість Долинського району Івано-Франківської області відзначила 85-у річницю з дня його народження. Зібрались шанувальники біля пам’ятника Зіновію Красівському, голові Теренової ОУН, яку він очолював протягом останніх років існування « імперії зла» і аж до смерті. Урочистості зорганізовані районною адміністрацією та активом села. Представниками влади були: заступник голови РДА Ігор Лисейко, начальник відділу культури Володимир Гібчинський, сільський голова Богдан Байдра. Також серед присутніх: Голова Всеукраїнського Братства ОУН-УПА і ІФ ОО КУН Богдан Борович, голова ІФ обласної «Просвіти» Степан Волковецький, голова КУН Стрийського району Микола Магас, голова Братства ОУН-УПА Стрийського району Степан Мартинів, голова ОУН-УПА Долинського району Юрій Долішній, голова КУН Долинського району Тарас Мельник та інші. Промови вище названих учасників святочного дійства перемежовувались з виступами аматорів художньої самодіяльності села і району.

У долі Зіновія Красівського та його родини багато переживань, важкої праці, страждань. Подібно до сім’ї Степана Бандери, будучи полум’яними патріотами, брати його також поклали життя на вівтар рідної неньки України, а батьки померли в засланні. Брат Євстахій – «Крига» загинув в оточенні НКВД, пустивши собі кулю в голосницю. Другий брат Мирослав – «Бігун» загинув у горах Надвірнянського району. Третього брата Ярослава – «Негуса» НКВДисти привезли в рідне село з заломленими руками і скрученими колючим дротом, а на шиї висів автомат для постраху селян.

Сам Зіновій в 1948 р., коли родину Красівських вивезли в Казахстан, втік на Батьківщину. У 1949 р. був важко поранений в Карпатах і арештований. В 1959 р. – вдруге заарештований за «розпалювання націоналістичних настроїв серед українців». 1963 р. разом із Дмитром Квецьком бере участь у створенні нелегальної організації Український Національний Фронт (УНФ), пише програму «Тактика Українського Національного Фронту», котра передбачала мирні методи боротьби за незалежність України. У березні 1967 р. були заарештовані керівні члени УНФ, а з ними Зіновій Красівський, якого засудили на 12 років позбавлення волі. В 1972 р. проти нього сфабрикували кримінальну справу і помістили на примусове лікування в психлікарню. Загалом в ув’язненні З.Красівський пробув понад двадцять років. А після повернення у 1987 р. стає секретарем Української Гельсінської Спілки. Згодом разом із Петром Дужим та Іваном Кандибою працював над  заснуванням  політичної партії націоналістичного напрямку «Державна самостійність України» (ДСУ). На з’їзді рефреном звучали його слова: «Націоналізм – це вищий прояв людського духу, який був у всі часи протягом усієї історії людства, але досяг свого апогею у 1940–1950 рр., і якраз в українській нації. Це був безприкладний прояв націоналізму! І нам на нього треба брати напрямок, і нам треба кріпити свої сили, свої ряди, а якщо практично хочемо прислужитися українській нації, то ми повинні взяти той ідеологічний доробок, який був створений нашими кращими теоретиками уже в діаспорі, на чужині, такими, як Степан Бандера, Роман Шухевич, Ярослав Стецько та іншими. Ми мусимо це розмножити в такій кількості, щоб донести до кожного українця».

Панахиду біля пам’ятника відправляв місцевий парох УГКЦ о. Петро. Звучали патріотичні пісні, а дух Зіновія Красівського витав над присутніми і нісся в гори Карпати й по всій Україні. На завершення заходу Б.Борович виконав Гімн Українських Націоналістів. «Нація і держава» , № 47